Слава Україні! Хочу звернутися до всіх, хто має призовний вік. За своє життя я служив три рази. Перший раз у дев’яностих. Чесно відслужив свої півтора роки. Потім була війна у чотирнадцятому. Був гарматником. Ось це була лафа. Бахнули, куди наказали, з відстані, та й далі сидимо. Щоправда, декілька разів і нам прилітало, але, на щастя, втрат майже не було, бо у ворога своєї арти було мало, а авіації не було взагалі. Демобілізувався у шістнадцятому.
У лютому я знову пішов до війська. Гадав, що буде те саме. Тим більше, що знову потрапив до артилерії. Але так не вийшло. Нашу батареє тупо знищили, коли ми навіть не встигли доїхати до своїх позицій. Нас розстріляли з «ураганів». Це було просто справжнє пекло. Навіть земля палала, не кажучи вже про техніку. Снаряди рвалися так, що у мене досі проблеми зі слухом. Скільки там наших хлопців загинуло – ніхто не скаже. Майже увесь полк – за кілька хвилин.
Мені пощастило, лише відірвало стопу. Так, я став інвалідом, але хоч залишився живим. У шпиталі обіцяють зробити протез, навіть безкоштовно. Ще обіцяють платити пенсію. Підвищену, як інваліду бойових дій. Ну, за умови, звісно, що ми переможемо. Щоправда, у цьому я вже не впевнений, після всього, що бачив.
Відверто кажучи, тут, у шпиталі, мене все більше хвилює одне: як добре, що я живий. На відміну від моїх побратимів, спалених кацапами. Усі вони були досвідченими, материми бійцями. Але командування, яке нас відправило на погибель, судячи з усього, зовсім не тямить у військовій справі. Нас колись вчили по декілька місяців, а тих, кого набирають зараз, навчають лише тиждень-два, не більше. Чому можна навчитися за такий час? Лише тому, як стати гарматним м’ясом.
То в телеку чудова картинка про військових. У реалі все інакше. Це вогонь, трупи, грім, контузії, бруд, поранення, сморід та божевілля, від якого можна врятуватися тільки алкоголем та наркотою. Це нестача їжі, води та цигарок, набоїв та озброєння. Це напівскажені та тупі командири. Які першими втечуть. Самі вирішуйте, чи варто воно того, чи краще зберегти генофонд України. Чи переживуть ваші рідні загибель чи каліцтво. Втім, вирішувати кожному особисто.
